28 липня 1914 року в далекій Серби було вбито австрійського ерцгерцога, що призвело до небаченої досі за своєю руйнівною силою і масштабами війни, яка увійшла в історію як Перша світова. Як ці події 105 річної давнини відбилися на житті звичайного українського села Володькова Дівиця на Носівщині розповідає Сергій Тимошик в газеті «Деснянка» №31 (766) від 1 серпня 2019 р.

Чоловіків віком від 21 до 43 років, після збору на мобілізаційних пунктах, було розподілено між військовими частинами, що дислокувалися на території губернії. Сільчанами укомплектовували лейб-гвардії Ізмайлівський полк, Чорноморський флотський екіпаж, понтонні й саперні батальйони, персонал авіапарку в Києві та інші підрозділи імперської армії. За роки війни до війська було мобілізовано понад 1500 жителів Володькової Дівиці.

З серпня 1914 року з фронту почали приходити похоронки, а поранених направляли з Київського та Гомельського евакуаційних пунктів в місцеві госпіталі. З 6 серпня Ніжинський повіт перебував на воєнному стані.

Активізації благодійної діяльності сприяло небувале патріотичне піднесення, що охопило суспільство. Носівський підрозділ благодійного комітету придбав ручний кінематограф фірми «Пате і Ко» для демонстрації фільмів у Носівці, Дівиці та на Сахзаводі, а кошти передав сім’ям воїнів.

Вчителі та учні земського училища до Різдва пошили кисети, в які вклали тютюн, сірники, папір і листи-поздоровлення. Солдатським сім’ям допомагали виорати та засіяти поля, такі родини забезпечували паливом. Навесні

1915 року з’явилася відозва «Допоможемо солдатам зустріти Великдень». Для цього проводили «День червоного яєчка», «День верби». Духовенство і викладачі парафіяльних шкіл внесли лепту на придбання палацу в селі Ляличі Суразького повіту, де відкрили єпархіальний лазарет.

Ціни на продукти харчування, паливо пішли вгору, а з кінця 1915 року виник їх дефіцит. Заборона продажу міцних напоїв сприятливо позначилася на житті Дівиці: хуліганство зникло, злочинність зменшилася, працездатність населення збільшилася.

В Україні за півтора року війни поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 3 мільйони. Не оминула ця участь і дівичанський розплідник та кінний завод. На початку зими

1916 року запровадили м’ясопісний закон, згідно з яким протягом трьох днів на тиждень не дозволялося споживати м’ясні продукти, заборонявся їх продаж. У ці дні зачиняв свою скотобійню в селі і Хаім Стерін.

Гострішою ставала проблема нестачі робочих рук. Окрім поширення сільськогосподарської техніки, земська управа потурбувалася і про ремонт зношеного реманенту. У межах повіту була налагоджена робота 13 майстерень та кузень. Для надання допомоги починає використовуватись праця військовополонених. У господарствах селян їх працювало небагато (1-8 чоловік). Більш масові замовлення робили великі економії, як-от із економії княгині Довгорукої.

Активізувалась робота бібліотеки, цьому сприяли газетні свідчення з театру війни. Незважаючи на свою неосвіченість, регулярно бувала у ній Лукія Компанець із однорічним Андрієм за плечима. Приходила дізнатись про свого Данила, від якого не було вістей через полон. Та молитви дружини, козацьке коріння і три класи земського училища допомогли солдатові не тільки вибратися з біди, а й самотужки дістатися дому.

Із роботою бібліотеки могло позмагатися поштове відділення, після того, як був скасований 3-копійчаний збір за видачу листів і поштових карток, що пересилали для військових, так і від них,

У цій війні вперше були застосовані авіація, хімічна зброя і бронетанкові війська, що спричинило загибель 10 мільйонів солдат і майже 12 мільйонів мирних людей. Відбувся політичний перерозподіл світу, розпалися чотири імперії та утворилися нові держави, зокрема й Україна. Але згадки про цю подію на Носівщині, напевне, не знайти, окрім стенду із фото учасників війни у місцевому музеї.

Сергій Тимошик, «Деснянка» №31 (766) від 1 серпня 2019 опубліковано сайтом gorod.cn.ua