У Носівці знову вибори. Ці вибори унікальні і відповідальні. Ми звернулись до почесного громадянина Носівки, нащадка славного козацького роду, Лауреата Шевченківської премії, Народного артиста України Василя Нечепи поділитись своїми роздумами з цього приводу.

Nechepa-2

Чому я за Пугача? Я добре знаю Івана Івановича Пугача. Хто з інших кандидатів залишив такий слід добрих справ у нашому місті? Інші кандидати, мо’ й добрі люди, але краще синиця в руках, а ніж журавель в небі – як вчить нас народна мудрість.

Іван Іванович, у наш дуже непростий час, зумів впродовж останніх років вирішувати проблеми міста. А ще виявилось, що він здатний мужньо протистояти безпрецедентному тискові і непорядній агітації, має організаторський хист. Знаю від депутатів міськради, як уміє І.І. Пугач згуртовувати на плідну роботу представників різних політичних сил, водночас поважаючи усіх і прислухаючись до думки кожного. Це хист, Божий дар, котрий має далеко не кожний.

З утворенням територіальної громади саме такий досвідчений лідер і потрібен. Бо можливості стануть не тільки ширшими, а й відповідальнішими. Якщо почнемо експериментувати з ватажком, то й провалитися не довго. А тому я впевнений, що якщо оберемо Івана Пугача отаманом нашої громади, то ми станемо учасниками і свідками відродження нашого козацького краю.

Дорогі мої Носівчани! Я живу серед вас, ходжу вулицями, розмовляю з людьми, аналізую побачене і почуте. Звичка. Як не як, півсвіту проїхав, у 35-ти європейських столицях співав. І бачив, як там живуть люди. Хочеш, не хочеш, а йдучи Носівкою, згадуєш Рим, Сан-Франциско, Мадрид, Варшаву. Порівнюєш… – Нам так не жити – дуже часто чую у відповідь на мої посилання на Європу. На ці слова в мені все вибухає: – Чому так не жити? Наші предки вчили Європу! Чим ми гірші? Що з нами?!

Що з нами… Три століття російського рабства, прислужництва і пристосуванства. Воно проникло в наше єство. Ба, гірше. Воно зрослося і зжилося з нами. Воно стало керувати нами на рівні підсвідомості. Ми лінуємося думати і боїмося говорити. Раби? Сучасні раби! І хочемо ними бути. І діточок своїх нерідко навчаємо рабському сприйняттю життя.

Нас і використовують як рабів. Нас мають за бидло, за козлів, ставлячись до нас відповідно. Біглий президент так і казав: «Казлы, каторые мешают нам жить». Яка різниця між козлом, якого поманили капустою, і вчителем, якого поманили 200 гривнями? Ну хіба що та, що козел не має вищої освіти? На ум приходить безсмертне Шевченкове: «За шмат гнилої ковбаси. У вас хоч матір попроси, То оддасте,…».

А може досить? Може пора вже вичавити із себе раба? І почати з того, що 18-го піти на вибори й проголосувати не за гроші, а по совісті. І знайомих переконати, що продавати голос – гріх! Великий гріх! Бо ви не тільки самі продаєтесь в осучаснене рабство, а й тягнете за собою інших, продаєте долі, а затим і землі, ваших ще не народжених дітей і онуків. Ви питали їх згоди?

Дорогі мої носівчани! На щастя, серед нас немало й нащадків славних козаків. Носівка – сотенне містечко і зерно козаків ніде не поділося. Велика надія і сподівання, що героїчний дух наших предків, у день виборів просвітлить нашу свідомість і ми оберемо гідного ватажка Носівської об’єднаної територіальної громади. Особисто я – за Пугача і його команду. А щойно довідався, що сусіди наші – мринчани й лосинівці – не купились на солодкі обіцянки і проголосували по совісті. Це вселяє велику надію.