9 травня 2017 року в Україні: десятки постраждалих АТОвців від дій поліцейських і «тітушок» у Дніпрі.

Понад 3 десятки затриманих у Києві.

Бійка між афганцями та АТОвцями у Миколаєві.

«Ватні» провокації, «Безсмертні полки», привезені з-за поребрика, політичні гасла та партійні стяги на Дні Перемоги та кров захисників України на вулицях мирних українських міст.Screenshot_6

На щастя, Чернігова немає у цьому переліку. Наше місто вкотре демонструє Україні, як треба відзначати цей день.

Але, оглядаючись на те, що сталося в інших містах: хіба діди воювали за це?

Здається, події цього року повинні остаточно переконати в тому, що 9 травня більше не повинно бути вихідним днем і майданчиком для будь-яких провокацій та сутичок.

Адже ті(політикани і небайдужі), хто з піною у рота наполягав на необхідності святкування Дня Перемоги, самі(хто свідомо, а хто ні) зіпсували свято.

День, в який треба вшановувати ветеранів та згадувати всіх, хто не повернувся зі сталінсько-гітлерівської м’ясорубки, вони влаштували криваві сутички із тими, хто наполягав на виконанні закону про декомунізацію(червоні прапори і георгіївські стрічки у нас поза законом) та закликав до елементарного глузду – не використовувати політичні стяги для піару на Дні Перемоги.

 

Окремо варто розглянути і дати оцінку діям «нової поліції», однак зараз мова не про це.

Інша сторона медалі – те, як зараз більшість українців(не тих, хто ходив з комуністичними стягами і махав кулаками) відзначають 9 травня.

На початку місяця мав розмову одразу із декількома знайомими, які як могли доводили мені необхідність вихідного на 9 травня.

Серед іншого – говорили про те, що у цей день треба пам’ятати і вшановувати, а не працювати.

І знаєте, що вийшло?

Жоден із них 9 травня не пішов до монумента на Болдиних горах і не поклав квіти в пам’ять про загиблих воїнів.

Хто провів цей день за приготуванням шашлика, хто – лежачи біля телевізора.

Бізнес у цей день працював, як працює і в решту «державних» вихідних. Працювали, до речі, і ЗМІ, які лише встигали повідомляти про все нові і нові провокації у «свято зі сльозами на очах».

Тих, кому це свято належить по праву – ветеранів війни, на жаль, з кожним роком все менше і для них 9 травня вже давно вихідний день, який таким і залишиться.

Тим, хто хоче і вшановує Подвиг ветеранів — окремий вихідний для цього не потрібен.

Організувати відзначення цього свята на достойному рівні можна і без окремого «червоного» дня в календарі. На жаль, воно вже далеко не таке масове з точки зору винуватців свята, як колись.

Нещодавно дізнався сумну статистику: в Чернігові більше немає жодного ветерана, який звільняв місто від нацистів у 1943-му.

Моїх прадідів-фронтовиків, які пройшли пекло полону та жахіття війни із німцями, на жаль, вже давно немає в живих.

Наймолодшим ветеранам зараз вже більше 90 років і більшість із них вже навіть не в силах самотужки дістатися до монументів Слави у своїх містах.

Один із небагатьох, хто дожив до наших днів – ніжинський фронтовик Анатолій Грищинський із рекордним водійським стажем, з яким свого часу мав честь познайомитись і написати про нього матеріал.

Говорити ж про численних «ряжених» ветеранів, які отримують на цьому святі свою «хвилину слави», думаю, не варто.

Якби кожен із тих, хто з такою ревністю відстоює «вихідне» 9 травня та ведеться на провокації проросійських політиків, робив би напередодні свята щось добре для свого знайомого ветерана, або ж без зайвого пафосу в стилі «дєди ваєвалі», «Можем повторить!»(очевидно, адептів цього культу вистачає і в Україні) та позування на фоні портретів Жукова і Сталіна вшановували пам’ять своїх дідів, які не повернулися з війни – Свято Перемоги набуло би нового і людського сенсу.

До прикладу того, що я бачу на Днях пам’яті та примирення.

А тепер з кожним роком День Перемоги у мене все більше асоціюється з бійками, провокаціями і сутичками: від Львова у 2011 році до Дніпра у 2017-му.

Я не хочу такого свята. Я не хочу такого вихідного.

Високий Вал