До редакції ЧЕline звернулася Лариса Хотинченко, жителька села Іванівка, нині Ніжинського району (колишнього Борзнянського). За її словами, в селі відбуваються справжні безчинства: керівництво тамтешнього ДП «ДГ «Іванівка» не тільки не поважає своїх працівників, а й залякує трактористів та інших чоловіків військкоматом і відправкою на війну. До того ж, працівники господарства не отримують вчасно зарплату, а велика частина місцевих полів досі не засіяна.

Лариса Хотинченко розповіла, що раніше була бригадиром на свинофермі, а в немилість потрапила через те, що заступалася за людей. Тож спочатку її понизили в посаді, перевели на іншу роботу, а потім жінка сама звільнилася. Пані Лариса зазначила, що, окрім неї, роботу покинули й інші працівники, бо не отримували зарплати.

«У нас нинішній директор підприємства прийшов у 2015-му чи 2016 році. До людей ставиться, як до собак. У нього не люди, а «цуценята». Зарплати він не платив майже рік, накопичилося приблизно 90 мільйонів гривень боргів, принаймні, торік так було. Люди піднялися, керівника цього хотіли зняти і поставити іншого директора. Андрія Віталійовича Скварського. Зрештою восени Скварський своєю технікою почав обробляти поля. До речі, кукурудзу збирали тоді під охороною підрозділу поліції з автоматами.

Утім, у жовтні керівник Микола Половік зарплату всю людям таки виплатив, хоча в нас такі зарплати, що навіть до мінімальних не дотягують – по три-п’ять тисяч гривень. А з листопада знову накопичуються борги із заробітної плати. І в Пенсійний фонд відрахувань не робить. Хоча люди на роботу ходять», – у коментарі для ЧЕline повідомила Лариса Хотинченко.

Жінку також непокоїть, що хоч на календарі вже літо, а багато місцевих полів не засіяні. Мовляв, за словами директора підприємства, земля парує, тобто відпочиває.

«На нашій території, на щастя, бойових дій не було. Ми опинилися в оточенні. Довкола стріляли і гуркотало, але нас, слава Богу, обійшло. Поля в нас не заміновані і снаряди не стирчать. Ніби і підприємство державне. А в підсумку – поля не оброблені. Оце якийсь депутат зайшов, почав трішки обробляти. А керівник господарства, що у нашому селі, нічого не робив.

На 6 червня ще 800 гектарів полів у нас не були засіяні. Я познімала на відео, які в нас нині стоять поля», – розповідає пані Лариса. Розказала вона також і про те, яким у селі було життя під час повномасштабного вторгнення.

«Зрозуміло, що вся робота стала. Але ферма є, корівки доїли. Молоко він продавав людям по п’ять гривень за літр. Але ж ці гроші він складав собі в кишеню.

Також у селі в нас пекли свій хліб у його пекарні. По пів хлібини давали людям. До цього претензій немає, бо війна, борошна не було, то по скільки виходило, по стільки і роздавали. Але ж хоч у нас державне підприємство, у нас немає держрезерву.

То попитати б його: де твій держрезерв? У результаті він із доярок минулого місяця, при їхніх зарплатах у 4-5 тисячі гривень, повираховував по півтори тисячі за те, що молоко недостатньої жирності», – скаржиться Лариса Хотинченко.

Жінка каже, що місцеві люди добре пам’ятають інше вдале господарювання попереднього директора ДП «ДГ «Іванівка», коли, на її думку, керівник був для людей.

«Перед цим директором був інший. Він у селі асфальт поремонтував, поставив пластикові вікна на зерноточку, в магазині, барі, стягував техніку до села. Тобто чоловік щось старався. На якій машині приїхав на початку роботи, на такій і поїхав. А нинішній у селі подобивав усе. На тій фермі, де було найбільше поголів’я, залишилося десь 200 корів, і не знаю, скільки телят.

І свиноферма так само, я була там бригадиром. То там було десь 300 чи 500 голів худоби, великих і малих. Нині залишилося орієнтовно 50.

Для людей одна відповідь: якщо щось не подобається, йди звідси. Оце поля необроблені, то зібрав збори хлопців – трактористів і шоферів – і каже: мовчіть за те, що тут робиться, бо у військкомат і на війну. І люди, просидівши з листопада без роботи, бояться розраховуватися і переходити на іншу роботу. І коли в сім’ї всі працюють на цьому підприємстві, то, якщо немає свого господарства, то й їсти нема за що купити.

Ось мій чоловік поніс учора заяву на звільнення, аби перейти на іншу роботу. І невдовзі мені зателефонував староста наш і сказав, що чоловіка викликають із речами до військкомату, хоч він тракторист, на них закладена бронь. Тобто чоловік не може піти на іншу роботу, аби заробляти гроші для родини», – розповідає жінка.

Наразі Лариса Хотинченко обриває різні державні «гарячі лінії», аби розповісти про ситуацію, що склалася у її рідному селі. Каже, що хоче достукатися до Президента України, а нині принаймні її заяву подали до Кабінету Міністрів.

Аби однобоко не подавати ситуацію, звернулися по коментар до Миколи Половіка, директора ДП «ДГ «Іванівка».

«Поля в нас обробляються. Скільки ми можемо, все вже обробили і посіяли, далі продовжуємо сіяти кукурудзу на силос коровам, бо в мене майже 800 голів скота. Ми самі тягнемося, нікого не запрошуємо нам допомагати.

Молоко ми безкоштовно людям віддавали, зараз тільки обсяги виробництва молока нарощуємо, корови в нас є, косимо сіно. Ми одні з перших у районі в нашому селі почали хліб пекти. Відновили пекарню. Усе це ми робили, робимо і робитимемо.

Хто до мене приходить просити заробітну плату, ми обов’язково її виплачуємо, якусь частку ми даємо. Адже що нині можна з продукції продати? Ніхто нічого не купує. Молоко, якщо купують, то мені ж треба за світло платити, бо маємо півмільйонну заборгованість за світло. Тож стараюся, щоб хоч ферму від електропостачання за борги не відключили, щоб пекарню не відключили і магазин, де холодильник є для зберігання продуктів. Ми тільки в одному магазині в рахунок зарплати на 120 тисяч гривень видаємо продуктів щомісяця», – у коментарі для ЧЕline зазначив Микола Половік.

За його словами, люди звернулися до ЗМІ, бо не вникають у проблеми господарства.

«Ви знаєте, по чому нині солярка? От мені залишилося 200 гектарів посіяти силосної кукурудзи, то треба хоча б 5 тонн солярки. А це 300 тисяч гривень. А де їх взяти? Ситуація нині яка в країні!

Щодо військкомату. Є тільки один чоловік, якого звільнив за прогул, бо під час воєнного стану він не ходив на роботу. Три дні він просто прогуляв. Хіба можна в такий час не ходити на роботу? Я дійсно казав: «Підете на фронт захищати Батьківщину, хлопці, якщо вам не подобається ходити на роботу на державне підприємство», – розповів керівник.

А про розрахунки з боргами сказав так:

«Нам до врожаю треба потерпіти два місяці – і все людям виплатиться. Мені треба колектив утримати, давати людям нині хоч мінімум на хліб, молоко давати, треба, щоб корови у нас вижили. І все в нас буде добре, доживемо до Перемоги. І треба, щоб люди це розуміли», – зазначає Микола Половік.

Чeline