108356Нещодавно Юлії Петренко зателефонували з відділення доставки й сказали таке:
«Вам надійшла великогабаритна посилка. Занести її у приміщення пошти неможливо, — в двері не проходить. Прийдіть, отримайте під поштою».
То була заготовка для Великодньої писанки. Юлія кілька тижнів на неї чекала. Бо вирішила взяти участь у Всеукраїнському параді писанок. І її яйце вийшло, як сонце!
Малюнок наповнений ніжинською символікою. У Києві вона — серед рекордних 585 писанок, які вже прикрасили Софійську і Михайлівську площі, а також Володимирський проїзд.
А починалося все — конкурси, перемоги в них, лауреатства, заслужене визнання майстерності й непідробного авторського художнього почерку, який виразно простежується в усіх картинах, художніх виробах декоративно-прикладного мистецтва Юлії Петренко — з любові до звичайного кольорового олівця, з-під «сердечка» якого аж випурхували пташки, зорі, квіти.
Вони радували білий світ спочатку на шпалерах, потім — на зошитах і шкільних підручниках, а згодом — на студентських конспектах...
Після школи Юлія закінчила ще три навчальні заклади: училище культури й мистецтв імені Марії Заньковецької, Ніжинський держуніверситет імені Миколи Гоголя та Львівську академію мистецтв (відділ художня кераміка).
І скрізь творила свої великі й малі шедеври декоративно-ужиткового мистецтва.
Значущий факт у мистецькому житті Юлії Петренко — її глибоке занурення в старожитнє й автентичне національне мистецтво, захоплення й відродження старих як світ художніх технік. Одна з них — робота з солоним тістом.
— Ще у дохристиянські часи наші предки з першого помолу борошна, iз зерна нового врожаю круто замішували солоне тісто й ліпили з нього обереги, — ділиться художниця своїми знаннями про витоки дивовижної худож­ньої техніки.
— Я обожнюю працювати з солоним тістом. Через нього я відчуваю добротворну енергетику землі, її родючість і життєдайність.
Найперша Юлина картина «Рідні мотиви», навіяна враженнями від побаченого в Пироговi, виконана саме в цій техніці ще в 2001 році.
Потім з’явилася «Берегиня», а вже від неї — однойменний проект, який згодом виборов грант Президента України для обдарованої молоді.
Із тіста Юлія створила серії картин «Гоголівські мотиви», «Шевченківські мотиви» й своєрідний Герб Ніжина.
Герб уже близько сімнадцяти років прикрашає одну зі стін малої зали засідань Ніжинського міськ­виконкому.
У центрі картини — Юрій-змієборець на коні, небесний покровитель міста.
Загалом картина зіткана з багатьох ніжинських образів-символів: церковні куполи,  ліхтарі, картуш-сувійчик як натяк: Ніжин — місто козацьке й письменних людей і, звісно ж, знаменитий ніжинський огірок.
Дивовижна картина! Та ще й нижньою своєю частиною нагадує форму людського серця...
Уже у Львові у творчому житті Юлії Петренко тісто на певний час замінила кераміка, з якої художниця виконала бакалаврську свою роботу, — серію тарелів «Свята» та надглазурний розпис на керамічних кахлях — магістерська робота — панно про Ніжин.
Львівська академія мистецтв подарувала цю роботу Ніжинському краєзнавчому музею, де вона перебуває й нині, прикрашаючи один із залiв художнього відділу.
До 190-річчя Тараса Шевченка Спілка художників України організовувала конкурс на честь вшанування Кобзаря. Юлія виграла той конкурс, отримавши нагороду, — поїздку до Гурзуфа на пленери.
А в Москві на конкурсі, який організовувала Асамблея мистецтв у 2007 році, художниця виборола перше місце за серію картин «Україна».
Цю радісну конкурсно-переможну статистику творчого життя Юлії Петренко можна продовжувати, поглиблювати й по-доброму дивуватися  багатству ідей та способів їх реалізації.
А проте найперше визнання таланту художниці відбулося не в Україні, а в Канаді ще в 2001 році.
На запрошення української діаспори в Торонто, під час шевченківських свят, Юлія виставила там свої ілюстрації до поеми «Катерина», за які журі їй присудило почесне друге місце у спеціальному конкурсі.
— Я не створюю ярмаркових робіт. Ніколи не думаю: продасться чи не продасться моя картина? — каже Юлія.
— Я малюю, ліплю, творю, бо інакше не можу. Кожну вільну хвилину використовую для творчості. Постійно занотовую образи, деталі, щоби потім вони «ожили» на моїх картинах. Мої твори — це мої думки, це стан моєї душі, моя внутрішня оптика, зрештою. А мій потяг до архетипних образів-символів — це те, що по­глиблює тематику й закладені ідеї в те чи інше художнє полотно.
Образи пташки, сонця, рушника, дерева, книги та ще й у поєднанні з ніжинськими краєвидами — це моя творча стихія. Художник же розповідає серцем. Тому серце художника повинно бути світлим, щедрим, позитивно зарядженим. Тоді світ тобі відкривається щиро, без фальші.
Окрім усього іншого, Юлія Петренко — викладач училища культури й мистецтв, автор кількох навчально-методичних книг, майстриня з виготовлення авторської ляльки й автор сувенірної колекції листівок «Ніжин — місто мрійників».