Побувати на концерті, або на кіносеансі, відправити телеграму, або отримати бандероль, та хоча б потрапити на особистий прийом до міського голови люди, які пересуваються на візках, не зможуть без сторонньої допомоги. Журналісти побували на різних публічних об’єктах міста й дослідили, на скільки Ніжин є лояльним до людей з обмеженими можливостями пересування.

Автор: Ігор Волосянкін, сайт Правда Тут.

Фото автора

Ще півстоліття тому людину з інвалідністю найчастіше сприймали як «хвору» та вічного «пацієнта» лікарень, безпорадного й залежного від інших. Чомусь така людина в очах інших викликає або жалість або відразу. Сьогодні в основі соціальної моделі інвалідності лежить не фізіологія особи, а бар’єрна природа суспільства. Простіше кажучи, «інвалідами» людину роблять бар’єри — стереотипи й судження щодо людей з інвалідністю, а також бар’єри навколишнього середовища, такі як фізична недоступність. Саме про бар’єр фізичної доступності далі йтиме мова.

Пандуси — мабуть, основний елемент для переміщення містом. Пандуси мають бути під невеликим кутом нахилу та з поручнями з обох боків – щоб, наприклад, людина на інвалідному візку могла триматись за них, спускаючись та піднімаючись. Така інфраструктура має бути зроблена в будинках, де живуть люди з обмеженою мобільністю, державних установах, банках, торгівельних центрах та супермаркетах – скрізь, куди може знадобитись поїхати по справах.

Пані Галина доглядає сина Ігоря, який пересувається тільки на візку. Він любить подорожувати містом, і ніжинці часто спостерігають його електричний візок з жовто-блакитними прапорцями.

«По вулицях буває їздити дуже складно із-за ям», – скаржиться Ігор, в нього складний діагноз і пересуватися він може лише на своєму візочку. «З бордюру я сам з’їхати не можу, навіть на центральній площі міста. Там бордюри дуже високі, а з’їзду немає жодного. Але я звик вже. Одного разу дуже хотів попасти в сквер Гоголя і ледве не впав, добре що люди допомогли. Там дуже крутий схил. Люблю кататися біля Університету, там нормальна дорога і легко туди доїхати. Дуже хотів би, щоб з тротуарів були зроблені спуски. Інакше вимушений рухатися по дорозі з автомобілями. Я хоч і добре катаюся, але постійно боюся, що мене може випадково збити машина». Мама Ігоря додає, що до будівель на візочку дістатись практично неможливо, тому, якщо треба, ходить сама, без сина.

Затверджені нормативи вимагають наявність пандусів для входу в адмінбудівлі та місця загального користування. Пандус – це суцільна й похила поверхня з кутом підйому від 8 до 12 градусів, а не два швелери чи забетоновані смуги на сходах. Якщо навіть здорова і сильна людина буде з’їжджати по цьому “пандусу”, то просто може вбитися. Те, що найчастіше називають «пандусом» у Ніжині – є двома залізними смугами або забетонованою доріжкою під великим кутом. До того ж такі з’їзди досить слизькі для «колясочників», тому без сторонньої допомоги пересуватися на них інваліди не можуть.

І першим наявним прикладом того є будівля Ніжинського Виконкому. Навіть якщо інвалід і захоче поскаржитися на щось, то він попросту не зможе потрапити в середину. Два залізних швелера приварені під кутом, градусів в сорок. Тож цю «цитадель» «колясочнику» просто не подолати. Якщо ж якимось чином людина на візку й потрапила всередину то там її чекають ще одні східці на вході, взагалі без заїду. Так би мовити — кілька рівнів захисту влади від інвалідів.

На відміну від будівлі міської влади, в районній адміністрації інша картина. В приміщенні нещодавно був капітальний ремонт і пандус тут зроблений на совість — з спеціальними поручнями і не слизькою плиткою.

Ще одне людне місце комунальної власності — Критий Комунальний ринок «Прогрес». Невідомо взагалі, для кого був зроблений той пандус. По ширині — інвалідний візок навряд чи там поміститься. До того пандус зроблений впритул до стіни. Щоб візок вже точно туди не заїхав, на початку з’їзду виведена стокова труба. Скоріш за все цей «пандус» розрахований тільки на вантажні візки.

Готель «Ніжин» не чекає в гості інвалідів на візках. Пандус відсутній взагалі. Хоча і східці там не високі, зробити його було б зовсім не складно.

Центр соціальних служб з зовні має заїзд без поручнів, але в середині будівлі — добротно зроблений пристрій, скоріш за все за усіма правилами. Ну хто, як не соціальний центр повинен мати взірцевий пандус?

Стоматологічна поліклініка пандус має, але потребує ремонту — потрісканий, з відлущеними шматками бетону. Нова будівля, де розміщений маркет «Фора» та кінотеатр мала бути теж взірцевою. Ще зовсім недавно ця будівля мала пандус за всіма правилами. Але зробили ремонт входу і залишився формальний скіс. Будинок культури взагалі не готовий надавати послуги людям на візку. Пандусів немає і східці досить круті. А зовсім поруч культова споруда Миколаївський собор має досить принадний заїзд та широкі двері. Також зручними пандусами забезпечені будівлі Фіскальної служби та поліклініки. Центральні відділення пошти та зв’язку, а також Виконавча служба збудувала пандуси з двох залізяк, досить сумнівного функціювання.

І останній об’єкт дослідження, що прикро нас вразив — Центральна міська лікарня. Як не було дивно нам, але ні головний вхід лікарні, ані вхід до приймальні хворих пандусами не забезпечені взагалі.

В інших містах України ситуація не відрізняється радикально, хоча зустрічається і позитивний досвід. У Ковелі презентували автобус для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями. Одночасно цей транспортний засіб може перевозити одного інваліда на візку. А на Дніпровщині «візочники» мають безперешкодний доступ до академічного театру опери та балету. Для інвалідів у закладі культури коштом обласного бюджету змонтували пандус, спеціальний підйомник та облаштували санвузли.

Отже ситуація в Ніжині, як міста без бар’єрів, бачимо, не однозначна, чиновникам міста та району є над чим працювати. Останнім часом активувалися і громадські організації, які питання людей з обмеженими можливостями тримають в полі контролю. В решті, суспільство, якщо воно прагне ознак цивілізованості, має створювати таке середовище, яке було б однаково комфортне для різних людей.