Фото: Ігор Волосянкін

Отець Сергій Чечин — настоятель церкви Всіх Святих, військовий капелан, волонтер та народний герой України. Він здійснив багато волонтерських поїздок на Схід України, у яких ризикував власним життям — бувало по дві на тиждень протягом місяця. Повертався у Ніжин, служив у церкві — і знову в дорогу, до бійців.

Його шанують і поважають не лише у Ніжині. І вже не уявляють у церковному одязі, який він давно змінив на військовий камуфляж. Його місія — нести Боже слово вірянам і бути поряд із захисниками України та підтримувати бойовий дух.

Про отця Сергія писали багато. Для воїнів 13 та 41 окремого батальйону територіальної оборони в 2014 році він став рідним батьком, надією та ниточкою, яка з’єднувала бійців з домівкою.

Майдан 2014 року, події в Криму повністю перевернули світогляд настоятеля церкви Всіх Святих. Він зрозумів: необхідна допомога —​​​​​​​ хто, як не я. Вже сьогодні в розмові отець Сергій згадує перші поїздки на Схід, у Крим, де разом з татарами підтримували військовослужбовців, які були вірними присязі, не переметнулися на сторону Росії, не піддалися ворожій пропаганді, вистояли. Його допомога була, як ніколи, доречна. Навіть разом з однодумцями хотіли влаштувати концерт Андрія Макаревича на підтримку українських військових в Криму, але, на жаль, він не відбувся.

— Ми побачили на власні очі, що там відбувається, — розповідає отець Сергій. — Дружини стояли біля КПП з дитячими колясками, їхні чоловіки були за КПП, зелені чоловічки повсюди, провокації. Було дійсно страшно.

Поїздки на своєму «Опелі» до бійців — то окрема розмова. Рідні не вмовляли, знали: намітив поїздку — обов’язково здійснить. Перевантажений бусик віз частинку домівки тим, хто в окопах захищав східні кордони держави: цигарки, теплі речі, засоби гігієни. Його знали, чекали, оберігали. Сріблястий «Опель» віз надію і домашнє тепло.

— Ніжинці в 2014 році згуртувалися і підтримували своїх земляків чим могли, – ділиться отець Сергій. — Всі розуміли, чого не вистачає нашим воїнам на Сході. Везли все, бо знали, що там голі, босі, голодні. Спочатку — флісові куртки, які брали на вагу, а згодом їх стали продавати поштучно. Саме флісовими куртками ми зігріли наших земляків. Церковна громада теж згуртувалася. Церква частково перетворилася у склад. Прихожани готували борщові набори, фасували, за які бійці були особливо вдячні, адже в окопі немає часу на приготування нормальної їжі. В 2014 році кожний бажаючий міг принести продукти, товари особистої гігієни, консервацію, теплі речі, які згодом потрапляли воїнам.

Волонтерський рух у місті був на висоті. До нього долучилися небайдужі ніжинці, школи, громадські організації. Вихованці садочків передавали малюнки, в школах збирали продукти харчування, приносили їх до церкви, писали побажання воїнам і таким чином підтримували бійців. Ніжин згуртувався і робив свій крок до перемоги

У місяць отець Сергій робив по вісім поїздок на Схід до українських воїнів. Щоразу його «Опель» був перевантажений необхідними для бійців товарами. Вже сьогодні він розуміє, що деякі з поїздок були дуже ризикованими. За допомогою навігатора він вибирав найкоротший маршрут, а згодом навігатор став у пригоді і врятував не лише життя священнику, а ще кільком військовим, які їхали з ним в одній колоні.

— Коли зламалася наша машина і кілька десятків кілометрів довелося їхати на першій передачі, в одному з населених пунктів побачили автомобіль без розпізнавальних знаків, з озброєними, недружелюбно налаштованими людьми. Вони вдивлялись у наш «Опель», який їхав дуже повільно. За кілька метрів від нас вони сіли в свій автомобіль і поїхали геть. Так ми проїхали селом, яке було в руках бойовиків. Ніхто не зупинив, не вистрілив, — згадує один з випадків священник.

Отець Сергій впевнений, що його оберігає молитва та мироточива ікона Сергія Радонезького, яка завжди з ним.

Автівку капелана добре знають на фронті. Оберігають, супроводжують, мов ангела-охоронця

На ювілей отця Сергія зібралося багато друзів-фронтовиків, учасників АТО. Танкісти розповіли, як одного разу з височини побачили автомобіль, що рухався відкритим простором і був мішенню для ворога. На щастя, все обійшлося. Танкісти пильно оберігали священника від ворожого вогню, який міг відкритися в будь-який момент. Тільки тепер отець Сергій усвідомлює ризик, який супроводжував його щотижня, але янголи-охоронці берегли посильного з дому.

Військові 13 та 41 батальйону територіальної оборони вже давно повернулися додому. У настоятеля з’явилося багато друзів, які телефонують, приїжджають, спілкуються. Діляться своїми радощами і проблемами.

З’явилися нові традиції. Щороку батюшка на свято Покрови запрошує на козацький куліш побратимів. Капелан його особисто варить. Традицію підхопили і в інших районах області. Запрошують батюшку на гостину посмакувати кашею, проте у нього не завжди виходить. Чергова поїздка на Схід, знову перевантажений «Опель», який везе необхідні речі добровольчому батальону, вісточку з дому захисникам.

Вже не так часто він вирушає до захисників. Він виконав свою місію. Сьогодні йому важко знайти слова втіхи батькам, діти яких навіки залишилися молодими, віддали життя за вільну Україну.

Отець Сергій впевнений, що у політиків знайдеться мудрість, аби кровопролиття на східних кордонах припинилося. Щоб Україна стала цілісною, суверенною державою у Європі. Українці того варті, аби бути незалежними і вільними.

Валерій Кичко, головний редактор Ніжин.City

Фото: Ігор Волосянкін