Ніжинський міський голова Олександр Кодола про 54 дні війни, героїчний Ніжин та наших захисників в інтерв'ю телеканалу «ТІМ»

– Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, як для Вас та ніжинців розпочалася війна, адже ми знаємо: буквально з перших хвилин війни у Ніжині було чути гучні вибухи…

Це правда. Загалом війна у нас розпочалася ще у 2014 році, коли Росія анексувала Крим, окупувала частину Донецької і Луганської областей. А от саме у ніч на 24 лютого цього року Росія здійснила вже повномасштабну військову агресію проти нашої держави, і Ніжин був одним з перших, хто отримав підступний ракетно-бомбовий удар. Близько пів на п’яту ранку я, як і всі ніжинці, почув гучні вибухи. Це був ракетний удар по Ніжинському аеродрому. У нас аеродром цивільний, державної служби надзвичайних ситуацій. В результаті удару було зруйновано командний пункт управління. Під завалами опинилися 6 людей. На жаль, 5 з них загинуло: 1 поліцейський та 4 рятувальники. Тому, по суті, з 24 лютого ми всі відчули повномасштабну військову агресію підступного ворога.

Вже з перших хвилин війни Ви були на постійному зв’язку з ніжинцями. Ви їх заспокоювали 24/7: виходили на зв'язок, інформували про всі новини і події...

Важливо, щоб ніжинці отримували офіційну та оперативну інформацію, оскільки створення панічних настроїв, недовіри до міської і державної влади, до ЗСУ – це теж зброя ворога. Ми з першого дня створили оперативний міський штаб. Щодня, протягом місяця,  зранку і увечері проводили оперативні наради, де були присутні керівники всіх комунальних підприємств, всіх управлінь, головні лікарі – тобто всі підрозділи. І я вдячний всім, що вони були поруч зі мною, з нашою командою, на робочих місцях.

Крім того, ніжинці бачили, що міський голова, заступники і керівники управлінь на місці. І це важливо. Ситуація могла скластися так, як в Чернігові, коли багато людей виїхали, і навіть не було кому ремонтувати лінії електропередач, газові і теплові мережі тощо. Тому ми вдячні всім працівникам критичної інфраструктури, наших комунальних підприємств, особлива подяка лікарям за їхню нон-стоп роботу. І для нас всіх це був також своєрідний фронт роботи. Фронт роботи медичний, фронт роботи життєзабезпечення міста, фронт роботи наших комунальних підприємств.

Який період для ніжинців і для Вас особисто був найскладнішим?

– Думаю, це був перший тиждень війни, оскільки вже 25 лютого вороги були під самим Ніжином, у Хвилівці. І саме 25-26 лютого ті Збройні Сили України, які на той час перебували у місті, дали першу відсіч. Я думаю, після війни, після нашої перемоги можна буде розказати більше. Але я скажу так, що ці герої — вони сьогодні серед нас, вони тут, у Ніжині, і ми дуже їм вдячні. Тільки завдяки Збройним Силам України, теробороні нога окупанта не ступила на Ніжинську землю. І це дуже важливо.

Пізніше ми значно наростили свої потужності. Суттєво збільшилося і Збройних Сил України. До сформованого батальйону тероборони додався ще і добровольчий загін тероборони, який ми створили у кінці лютого. Його очолив Руслан Костриця. Я також дуже вдячний цим хлопцям, які охороняли важливі об’єкти інфраструктури, виконували інші завдання. Тобто далі ми вже максимально структуризували свою роботу – як і військово-цивільна адміністрація, так і всі захисники — Збройні Сили. Стало вже набагато легше.

Звичайно, поблизу точилися локальні бої. Під Ніжином, у Великій Дорозі, знаходилися чималі угрупування ворога. Зараз ми бачимо наслідки цього перебування. У Припутні стояв великий дивізіон ворога. Постійно відбувалися передислокації окупантів. Але найбільш вирішальний етап – все ж таки перші дні і перший тиждень ворожого нападу.

– Пане Олександре, у багатьох українських містах мерів, голів громад брали у заручники. Чи надходили особисто Вам погрози від ворога?

– Мені надходила низка повідомлень про те, що діючому політичному режиму в Україні настав кінець, що керівництво країни втекло і що варто подумати про своє майбутнє. Навіть був створений російський телеграм-канал, який в лютому-березні поширював мою фотографію з наступним підписом: «Фашист №1. Подлежит ликвидации. Анонимно. Вознаграждение за любую информацию про перемещение, места пребывания».

На жаль, деякі ніжинські псевдоактивісти і телеграм-канали її поширювали. Всю інформацію я передав до Служби безпеки України і до керівництва обласної військово-цивільної адміністрації. Ми, тим не менше, виконували і надалі виконуємо свої функції.

– Зупиніться детальніше: які саме функції покладені на органи місцевого самоврядування в  умовах воєнного стану?

– В першу чергу, це життєзабезпечення міста. Я вважаю, що разом з усією нашою командою нам вдалося впоратися з поставленою задачею: у ніжинців практично безперебійно були тепло, електроенергія, вода, зв'язок. Так, траплялися аварії за межами міста, але максимально – наскільки це було можливо – або за декілька годин, або за декілька днів вони були усунуті.

У військово-цивільної адміністрації — свої завдання. Це координація військових, забезпечення їх всім необхідним. Я вдячний також всім ніжинцям і волонтерам.

Ми – так само максимально – надаємо і надавали допомогу нашим Збройним Силам України. Зокрема, наше підприємство «Школяр» з перших днів війни готує їжу для наших військових. Крім того, ми максимально постаралися не допустити гуманітарної кризи у місті.

На першому тижні я зібрав керівників всіх продуктових магазинів і супермаркетів міста. Ми разом аналізували, що у них є, наскільки днів вистачить товару. Тоді взагалі не було логістики. У перші дні ми із керівництвом супермаркетів «Велмарт» і «Сільпо» вибудували для них логістику доставки з Києва і навіть надавали фури для того, щоб вони завозили продукти харчування у свої магазини.

Так само ми спільно з військовим комісаріатом працювали над забезпеченням транспортними засобами наших військових. Це була дуже велика проблема, оскільки транспорту не вистачало. На першому тижні я також зібрав керівників підприємств міста. Запитав, хто чим може допомогти. Тоді, пам’ятаю, була потреба у трьох автомобілях — кросоверах і джипах. Запитав: «У кого є?». Всі мовчать. Ну, тоді кажу: «Добре, давайте по одному автомобілю, хто може надати сьогодні за списком», і тоді всі погодились. Хто легковий автомобіль, хто – вантажний. По суті, всі підприємства залучили до роботи.

До спільної справи долучилося багато підприємств міста. Хочу подякувати компаніям «Кернел», «Дружба-Нова», Баришівській зерновій компанії, Ніжинському жиркомбінату, фабриці «Копиця», Ніжинському консервному комбінату.

Варто відмітити і деяких фермерів. Хтось з них допомагав картоплею, наші служби її роздавали. Фермер з села Красносільське Дмитро (він просив не афішувати його прізвище) спільно з міською радою забезпечував місто безкоштовним молоком щодня.  Ми порахували: 92 тисячі літрів молока майже протягом місяця було роздано ніжинцям, медичним закладам і т. д.

– Протягом усього періоду, поки триває війна, окупант нещадно обстрілював Ніжин з «Градів» та «Ураганів». Яких пошкоджень зазнала інфраструктура міста, приватні, багатоквартирні будинки?

– Наразі ми підбиваємо цю інформацію. Орієнтовно пошкоджено близько 25 багатоповерхівок. Найбільше – у мікрорайоні Гуньки, центрі міста. І ще близько 60 приватних домоволодінь. Дана цифра збільшується щодня: люди, які повертаються у Ніжин, виявляють, що те або інше домоволодіння пошкоджене. Це, як правило, покрівля, вікна, двері тощо.

На жаль, три будинки зруйновані повністю. Один будинок в аварійному стані, не придатний для проживання. Також пошкоджена низка об’єктів комунальної власності, в тому числі — дві школи. Одна з них має суттєві пошкодження: там майже немає вікон і дверей.  До переліку таких об’єктів попали дитячий садочок, спортивний об’єкт «Зірка», амбулаторія сімейної медицини і котельня. Навіть кладовище.

Якщо брати Чернігівську область, серед міст – не серед сіл – думаю, Ніжин на другому місці за пошкодженнями. Звичайно, деякі сільські населені пункти набагато більше постраждали – у Ніжинському, Ічнянському районах, біля Чернігова. Але якщо брати міста, то Чернігів №1, Ніжин — №2. Це за моєю аналітикою.  

– Скажіть, будь ласка, яка наразі ситуація з бюджетом у місті Ніжин? І власне, чи працюють комісії з відшкодування збитків?

– Так, комісії створені. Працюють, обстежують. Ви знаєте, що створена державна програма з відшкодування. Наразі проводяться аналітика і збір даних. Можна зареєструватися через стосунок «Дія». Державна програма передбачена для того, щоб відшкодувати те майно, яке було зруйновано внаслідок дій окупанта.

Що стосується бюджету, на жаль, у березні-квітні у нас достатньо складна ситуація. Тому що ніхто не працював у місті, бюджет не поповнювався, не сплачувались податки. Крім того, на рівні держави була прийнята низка законопроектів, які звільняють від сплати податків, зокрема, земельного, акцизних зборів, ЄСВ тощо. За підрахунками нашого Управління фінансів, прогнози на цей рік – приблизно мінус 100 млн гривень.

Зараз я звертаюся до всіх підприємців, бізнесових структур з проханням максимально відновлювати свою роботу. Щоби працювала економіка. Ми відновили пасажирські перевезення, щоби максимально повернутися до нормального звичного нам мирного життя. Таким чином, ми зможемо підтримувати нашу армію, Збройні Сили України. А це й є той самий економічний фронт, який сьогодні дуже потрібен і нашій державі, і нашому місту.

– Уже з перших днів війни Ви об’єднали усіх волонтерів Ніжинщини в єдиний нерозривний ланцюжок. Скажіть, будь ласка, яка допомога і звідки надходила? Знаємо, що це була допомога із Західної України, з-за кордону…   

– Ніжинські волонтери надзвичайні молодці! У волонтерський рух Ніжина об’єдналися десятки і, думаю, навіть сотні людей. Ми проводили не одну зустріч для координації наших дій. Я вдячний кожному волонтеру, хто, дійсно, прикладав і прикладає зусиль і допомагає тим, хто цього потребує.

Щодо системної допомоги. Вже на першому тижні війни я відрядив до Львова своїх помічників з Чернігова. Це Семен, Інна, Наталя, які координують формування вантажів на Ніжин і на Чернігівщину. І в місто Чернігів, оскільки вони самі чернігівці. До речі, чоловіки моїх помічниць  залишились у Чернігові – записались до тероборони і захищають своє місто.

У перші дні надійшло дуже багато дзвінків від моїх колег – міських голів із Західної України, від західних партнерів. І я вдячний всім, хто допомагав і допомагає нашому місту Ніжину.

В перші дні це було особливо важливо, оскільки закінчилися продукти харчування в наших торгівельних мережах. І дуже багато було надано допомоги безпосередньо львів’янами, міськими головами Івано-Франківська, Чернівців, Кам’янського. Я безмежно вдячний нашим друзям полякам, латвійцям, Юрісу Пойкансу, який був Послом Латвії в Україні. Зараз він Посол Латвії в Польщі. Реальну допомогу надали польські міста, такі, як Дембіце, та інші.

Наразі Ніжин не потребує гуманітарної допомоги. Ту гуманітарку, яка надходила минулого тижня, роздають наші соціальні служби. Допомога ще потрібна військовим – постійно надходять звернення від військового комісаріату, батальйону тероборони, військової частини, добровольчого загону. Ці звернення опрацьовуються і передаються у відповідні служби. І якщо у нас є можливість, звичайно, ми у першу чергу, задовольняємо військові потреби.

Крім того, у нас в Ніжині в останні тижні створений транзитний пункт. Через нього ми передавали багато гуманітарного вантажу на Чернігів. Також, за моїм дорученням, допомогу отримують населені пункти, що знаходяться навколо нашого міста.

Ну, й очевидно, найбільше допомоги потребує Чернігів. Тому навіть генератори, і старлінки, які надходили від моїх товаришів із Західної України, ми передавали саме туди, адже їм там потрібніше: чернігівці багато часу перебували без електроенергії, і на сьогодні її відновили ще не у всьому місті. У нас, на щастя, є Інтернет, електроенергія. Нам цього достатньо.

– Дуже приємно, що міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків особисто відвідав Ніжин і Чернігів. Ризикуючи власним життям, у той час, коли велися активні бойові дії, навіть потрапив під обстріл. Розкажіть цю прикру історію.

– Приблизно у 20 числах березня мені зателефонував Руслан Марцинків – ми з ним товаришуємо вже тривалий час. Розповів: везли з хлопцями гуманітарну допомогу у Чернігів. Його мікроавтобус попав під обстріл. Їх врятували Збройні Сили України, як знаходилися недалеко. Найголовніше – що всі живі-здорові. Але двоє хлопців, з якими він їхав, отримали поранення. Їх доставили до Ніжинської міської лікарні. Надали першу допомогу, прооперували. Руслан, дякувати Богові, залишився неушкодженим. Він вважає, що це його другий день народження. Добу він перебував у Ніжині, розповів, як все було: віз генератори і старлінки, в тому числі і з Західної України. Все це було передано у Чернігів того же дня. Фактично свою місію вони виконали. Але Руслан звернувся до нас за допомогою щодо евакуації. Вже у Ніжині він заспокоївся.  Мікроавтобус повністю знищений. Він там і залишився, розстріляний.

Руслан дуже вдячний всім ніжинцям, особливо нашим лікарям. І після цього вже неодноразово передавав допомогу і Ніжину, і Чернігову. І Збройним Силам – захисникам, які тоді витягли його прямо з-під куль ворога.

– Скажіть, будь ласка, чи багато ніжинців за час війни покинули рідне місто? І що б Ви порадили зараз: чи час повертатися? Чи варто ще почекати?

– Такої системної централізованої евакуації ми з обласною військово-цивільною адміністрацією не проводили. Евакуація дозволяється тоді, коли створені «зелені коридори». А їх не було.

Але люди виїжджали на власний страх і ризик. В принципі місто завжди було відкрите: можна було вільно і заїхати, і виїхати всім охочим, пред’являючи паспорт на блокпостах. Ну, охочим українцям, звичайно.  І багато людей виїжджало самостійно. Десь ми трішечки допомагали. Координували цю роботу. Багато церков, волонтерів теж допомагали. За моїми оцінками, виїхало до 20% містян. Як правило, це жінки з дітьми. Багато хто наразі повертається.

Порадити тут важко, тому що ми не знаємо, чи повернеться ворог вдруге на нашу Чернігівську землю. Але сьогодні є всі можливості для існування у Ніжині. Місто забезпечено всім необхідним. Працюють пасажирські перевезення, всі продуктові магазині наповнені, поступово відкриваються кафе у місті.

Скажіть, чи були за час війни втрати серед цивільного населення? І чи багато Ніжинщина втратила захисників України?

По захисниках у мене інформації немає. Вона є у військових, у військово-цивільної адміністрації. І, наскільки мені відомо, під час війни ця інформація не поширюється. Щодо мирних жителів, на жаль, у нас є втрати. За час війни, за нашою інформацією, яка надана нашими медичними закладами, це 4 цивільні особи і близько 60 поранених мирних жителів.

Українці – це неймовірна нація. Вони показали за цей час, що наша сила в єдності. Що б Ви хотіли побажали ніжинцям, жителям Чернігівської громади?

Дуже важливо, що Ніжин, Чернігів, Прилуки, вся Чернігівщина вистояли. Тобто ми ще не перемогли, війна триває. Але те, що ми вистояли — ми показали нашу єдність. Це дуже важливо. Тому я переконаний і на 100% вірю, що Україна переможе.

Ми все відновимо. Все відбудуємо. Тому з вірою в Бога, Збройні Сили України разом до Перемоги!

Слава Україні!