Довго-довго купатися в океані насолоди і не помічати, як плине час. Місяць, два, а може й більше.
Зроблю нарешті ковток тривкої свободи і видихну. А в думках, як за розкладом, не з'являтиметься слово «обов'язок». Набридливий, докучливий, постійний. Досить.

OvHBdE-gT8IХочу керуватися лише почуттями.
Стати їхньою рабою. Покірно й тихо йтиму слідом за ними, а вони триматимуть мою теплу руку і вестимуть у гості до насолоди. Справжньої. Отієї, яку всі ми шукаємо у сірих буднях.
Хочу стати художником.
Малюватиму життя. Візьму найяскравішу палітру і відтворю на полотні усе, що так хвилює моє серце. Намалюю невгамовні і такі нахабні мрії. Мрії чи то очікування, якими пестиш себе щоночі. А, прокинувшись, натхненно біжиш робити їх своєю реальністю.
Хочу насолоджуватися ранковим спокоєм.
Із приємним передчуттям зустрічати новий день. Ніби робити ще один крок назустріч довгоочікуваному щастю.
І нехай світ уже летить бозна-куди, я побуду наодинці з тишею. Попрохаю в неї трішки сили і також полечу творити...
Хочу спілкування.
Живого. Це ж так захоплююче: бачити справжні емоції людини. Знаходити в ній те, чим і сам дихаєш. Щось спільне. Це дійсно зближує. Це надихає. Адже найбільша потреба людини — в спілкуванні. Воно рятує тебе від вибуху у власних думках і допомагає розкласти усе по поличкам. Близькі люди — це лікарі. Перш за все, для душі.
Хочу вертатится додому, як людина, що знайшла себе у цьому світі.
Що вже не загубиться серед тисячі шляхів, які пропонує нам життя. І яку вже не зупинять в'їдливі принципи суспільства. Да кому вони треба, якщо немає спокою всередині?..
Хочу нести додому тепло.
Сховати його десь глибоко-глибоко, а потім дарувати найближчим. Ділитися ним, мов гарячою кавою у дощовий день,і поступово зігрівати їхні серця. Загублені в сутінках буденності. Як і колись моє...
Хочу жити по-новому!
І, оглянувшись назад, не лякатися пустоти.
Я зрозуміла: в кожному з нас живе маленький гедоніст, якого інколи треба випускати на волю. Нехай летить, куди душа жадає! Може, у цьому польоті ти знайдеш своє щастя...