OvHBdE-gT8IПевне, кожен із нас хоча б раз у житті замислювався над тим, чому навчанння є обов'язковим. Уцілому, я схильна до думки, що навчання є важливою сходинкою на шляху до формування особистості. Проте останнім часом моє ставлення до освіти, зокрема в Україні, дуже змінилося. Саме тому я хочу спростувати думку, що навчання — завжди корисне, а отже має право бути обов'язковим.
У моєму розумінні, навчання — це процес, коли людина пізнає світ і знаходить себе у ньому. Це насолода, яку вона отримує, коли досягає високих результатів в улюбленій справі. Це шалений дух, що переповнює її, коли вона прагне до лідерства та перемоги. Це урок, який вчить людину бути чесною сама з собою, а отже бачити свої вади і виправляти їх.
Рівень освіченості одразу показує, ким є та чи інша людина, які в неї принципи, цілі і якого досвіду вона вже набула.
Проте процес навчання у нашій країні дуже далекий від мого описання. Шкода, али ми маємо це визнати. Є багато причин, які, власне, привели мене до такої думки.
Перша і найголовніша з них — це те, що ми витрачаємо занадто багато часу на непотрібні нам знання. Ми заучуємо формули, які вже не використовуються. Ми розглядаємо статті із давно спростованою інформацією, ми читаємо книжки, які вже забуті і, певне, покрилися пилом на поличках сучасних бібліотек. Нам весь час намагаються запхнути в голови ці старі й непотрібні знання, замість того, аби готувати нас до сьогодення. Консерватизм у навчанні ніколи не приведе до вершини. Варто йти в ногу з часом і шукати нових можливостей.
Чому б не використовувати сучасні комп'ютерні технології? Це ж набагато цікавіше, ніж скурпульозне заучування матеріалу підручника. Чому б не дати учням шанс готувати цікаві презентації замість монотонного конспектування і розглядання чергової мега-нудної теми? А може нам більше подобається сучасна література, а не та, яку у свій час читали ще наші бабусі?
Час стрімко біжить уперед і змінює усе, що нас оточує: людей, вимоги до праці, можливості, правила, моральності. Час змінює світ, і, щоб вижити в ньому, потрібні знання. Не ті, яким нас так ретельно навчають.
Друга причина така: ми мусимо вчитися із шаленим темпом. Не засвоївши одне, починаємо інше, а потім у вільні хвилини, які мали б витратити на відпочинок, намагаємося зрозуміти матеріал самостійно. Годинами виконуємо таке «мізерне» домашнє завдання і лягаємо спати не раніше опівночі. Як наслідок, базсилі прокидаємося уранці, аби відбути ще один сірий будень в школі. Чому б не розглянути матеріал на уроці, а не залишити на домашнє опрацювання? А може краще задати одне завдання, яке ми зрозуміємо, ніж п'ять, з високим рівнем складності, над якими сидітимемо увесь вечір?
Хто ж винен у цій ситуації? Звичайно, не ми.
Може, чоловічки у Міністерстві освіти, які так звеліли і яким відверто всеодно, бо їхні діти навчаються за кордоном? Чи може вчителі, кожен із яких хоче, щоб його предмет ставили на перше місце? Ніхто не знає точної відповіді. Проте факт залишається фактом: це — не навчання, це — марнування часу на те, що забудеться через декілька років і ніколи не знадобиться в житті. Така освіта не може бути обов'зковою, тому що вона — не корисна!