«Час Чернігівський» зацікавився тотальною міграцією мешканців області та звернувся безпосередньо до тих, хто нині перебуває закордоном або був там нещодавно в статусі робітника чи студента.1fdea7d3219c70561b8b2fa2877fef21_M

Зокрема, журналісти ЧЧ спілкувалися з молоддю та намагалися з’ясувати мотивацію поїздок «за бугор». У циклі статей «Чому молодь покидає Чернігівщину?» ми розповімо не лише про тих, хто поїхав до сусідніх країн, а й про тих, хто ризикнув перетнути океан. Утім, розпочнемо ми з Польщі, де нині перебуває чимало українців.

Цифри кажуть самі за себе

За даними Євростату, у 2014 році до ЄС лише офіційно виїхало понад 291 тисячу українців, це на 87% більше від середньої річної кількості українських мігрантів у 2010–2013 роках. Торік середній показник довоєнних років перевищено на 192%.

Українську економіку тероризує збройний конфлікт на Донбасі. Ще декілька ложок дьогтю в діжку меду додає підвищена внутрішня трудова міграція, котра удвічі більша за зовнішню (1,6 млн осіб).

У цю заздалегідь несмачну страву можна додати й дрібку солі, тобто шалене зростання комунальних тарифів та вартості харчів. Усе це укупі з особистими сімейними драмами змушує українців покидати рідні домівки.

Untitled-1.jpg

На сьогодні майже 1,5 млн міжнародних довгострокових трудових мігрантів, або 39% від загальної поточної кількості, повернулися в Україну на постійне проживання. Зауважимо, що ймовірність повернення трудових мігрантів зростає з віком.

За даними Міжнародної організації з міграцій, 47% українців (124 тисячі осіб) вважать найпривабливішою країною для трудової міграції Росію. 17% віддало перевагу Польщі, ще 18% – Чехії. Ці три країни приваблюють майже три чверті всього потоку короткострокових трудових мігрантів з України.

Водночас у МОМ зазначають, що Росія здає позиції, натомість зростає кількість охочих мігрувати до Польщі (32%) та Чехії (19%).

2.jpg

Нині Польща відіграє роль найпопулярнішої країни для українських студентів. Її давно уподобала молодь Західної України, але кожен мешканець Чернігівщини зможе пригадати бодай одну людину зі свого оточення, яка їздила в Польщу навчатися чи працювати.

Польща як можливість заробити на життя в Чернігові

— Мій чоловік отримав непогану пропозицію роботи в Лодзі в компанії GFT. У свою чергу вона покрила мої витрати на навчання в приватній школі та вивчення мови, що тривало близько року. Ми погодилися, бо Польща межує з Україною, тож була можливість часто навідуватися до рідних. Мову та традиції нової для мене країни вивчала безпосередньо на місці, — поділилася досвідом чернігівка Олена Попова.

Сусідня країна приємно вразила чистотою на вулицях (все пофарбовано в одному стилі, будинки утеплені, написи на парканах швидко зафарбовуються, під’їзди миються з милом і сяють чистотою). Вразив і громадський транспорт, дешеві харчі, комунальні послуги, ціни на авто та якісне обслуговування в приватній клініці. Є й неприємні спогади — нестерпно довгі черги на кордоні. Але знову ж таки це показник.

7sgXNb203wM.jpg

— Бажання повернутися додому булу в мене із самого початку. Я зрозуміла, що не зможу жити в іншій країні без своїх рідних і друзів. Вони навіть навчилися користуватися скайпом, але однаково було морально важко. Дуже хотілося назад, у Чернігів. Так, можливість народити та зачепитися в Польщі була, але я уявляла виховання дитини лише в Україні. Хоча медицина в Польщі на більш достойному рівні, — пояснила свою позицію Олена.

За її словами, вона так і не зрозуміла, чому поляки скаржаться на життя та ціни, якщо вони можуть собі багато чого дозволити. Тож зараз поляки прагнуть поїхати на навчання та роботу в Норвегію, Англію чи Німеччину.

Польща як можливість реалізувати себе

Здається, надовго в Польщі затримається Роман Васько з Прилук. Напередодні 2015 року він отримав від Міністерства закордонних справ річний грант на навчання в одному з найпрестижніших вишів Польщі — Університеті Адама Міцкевича в Познані.

— Мені дали 2 тижні на роздуми. На той момент я мав основну непогану роботу. Але усвідомлюючи, що життя одне, вирішив спробувати щось нове. Так із кінця лютого 2015 року я несподівано став студентом польського вишу. Ще коли вчився, то думки були про Україну, про зміни на краще. На літніх канікулах мені запропонували роботу помічником заступника Прилуцького міського голови з економічного розвитку. Але після 4 місяців такої роботи я зрозумів лише одне — для нашої влади важливий не результат, а процедура прийняття рішень, — ділиться Роман.

З того моменту він вирішив, що найближчим часом не буде займатися публічним управлінням, бо доволі важко молодому та перспективному хлопцю дивитися в очі людям та безбожно брехати. Тож принциповість знову змусила його повертатися назад та вчитися в Польщі.

Mm_-l28avdQ.jpg

— Коли моє річне навчання доходило до завершення, я замислився, що ж робити далі. Пропозиції роботи надходили і з України: від роботи в ОДА до проектного менеджменту в організації. Але мені запропонували лишитися на роботі в Польщі та розвиватися тут. Зараз працюю в організації, що пов’язана з міжнародним працевлаштуванням у Німеччині, Скандинавії, Чехії, Польщі тощо. Плюс з’явилася можливість розвивати власну справу. Вірю, що колись наша країна змінитися на краще. Точніше, я хочу в це вірити. Як показує практика, ми рухаємося в певному напряму та, на жаль, цей напрям не передрікає позитивних перспектив на майбутнє, — переконаний Роман.

Він також розказав, що з кожним роком у світі та Європі все більше набувають популярності націоналістичні рухи та партії, які критично ставляться до проблеми міграції. Польща в цьому сенсі не виняток. Наприклад, із січня 2017 року країна ускладнює процедуру виїзду на роботу й отримання візи.

Польща як шлях до інших країн

— У Чернігові бракує хорошої роботи, навіть Project Manager отримує копійки. До того ж, чекати змін від цього складу парламенту немає сенсу. Коли я це усвідомив, то почав шукати можливості поїхати за кордон у якості волонтера (грудень – січень). Спочатку це був короткостроковий двомісячний проект у Туреччині. Там я відчував себе в безпеці навіть попри те, що за 200 кілометрів від мене відбувалися теракти. В Україні я так вільно себе не відчував. Згодом знайшов іншу можливість поїхати закордон — волонтерський проект у Польщі. Тут я навчаю людей програмуванню, співпрацюю з бібліотеками. І взагалі думаю над тим, щоби потім поїхати в Канаду. Тепер я на світ дивлюся не як на щось невідоме та неосяжне, а як на подорож до сусідньої квартири. Польська мова не складна, але я переважно спілкуюся англійською, яку вивчив ще в школі, — розказав журналісту «Часу Чернігівського» чернігівський громадський діяч Максим Копистко.

11196232_1451363125156827_4500411319557584462_n.jpg

За його словами, роботи в Польщі вистачає, бо самі поляки теж виїздять за кордон, а замість їх має хтось працювати. Водночас поляки не в захваті від того, як працюють вихідці з Африки, а от українці їм ближчі. Окрім Польщі, робочих рук потребують і Словенія та Чехія, — переконує Максим.

Польща як можливість реалізувати проект у Чернігові

А от ще один відомий громадський діяч Максим Богомаз, передовсім відомий як хлопець, що влаштувався на роботу кондуктором та місяць фільмував умови, у яких працює колектив та підприємство Чернігівського тролейбусного управління, поїхав заробляти на проект. Цікаво, що перше, що він запитав, коли ми з ним зв’язалися, які справи з придбанням ЧТУ десяти тролейбусів для Чернігова.

Він розказав ЧЧ, що перед ним не стояв вибір країни, куди їхати: знайшов вакансію в Польщі — поїхав до Польщі. Хлопець, як кажуть, легкий на підйом. Він нещодавно одружився та домовився із дружиною, що вони будуть працювати та одночасно подорожувати. Тим паче, що з оформленням документів для поїздки складнощів не виникло.

— Зараз ми працюємо на заводі в місті Слупськ. Водночас я підробляю дизайнером — робимо форми для човнів. У грудні, ймовірніше за все, переїдемо до іншого міста, я буду закуповувати продукти для готелю. По поверненню в Чернігів частину грошей ми, звісно, відкладемо в сімейний бюджет. Мріємо в майбутньому придбати квартиру. Адже і я, і моя дружина Світлана з простих родин. Інша частина коштів піде на реалізацію мого проекту «МапІдея», який я вже презентував у Чернігові. Одтак так і не зміг знайти для нього фінансування. Я навіть непоганий грантовий проект написав, шукав підтримку в місцевих депутатів, але вони крутили носом, бо проект, мовляв, не зможе їх попіарити. Хочу сказати, що мало людей готові робити щось на благо свого міста. Але я нещодавно знайшов програміста, сподіваюся навесні 2017 року ми запустимо проект, — каже Максим.

14925643_1791693931092984_657735555429489136_n.jpg

Хлопець розповів, що дружина в нього консерватор, але він сам не може сидіти без діла. На його думку, країну можна змінити лише так. Заробіток та одночасно подорожі знайомлять українців із тим, як може бути, як виглядає інший світ.

Максим наводить приклад, що коли Польща увійшла до ЄС, то поляки почали масово їздити до Англії, Ірландії та інших країн, щоби побачити там щось цікаве та запозичити собі. І він гадає, що чернігівська молодь зрештою теж має присвятити частинку себе покращенню міського добробуту.

***

Зауважимо, що люди, які прокоментували свою міграцію до Польщі «Часу Чернігівському», не пересічні громадяни. Раніше вони брали активну участь у житті Чернігова та області, входили до численних студентських та громадських об’єднань, реалізовували різноманітні міські проекти та закінчували виші з червоними дипломами. Тобто влада має зрозуміти, що за кордон виїжджають не лише ті, хто не може реалізувати себе тут, а й ті, хто хоче більше ніж може запропонувати Чернігів чи бодай Київ.

Ця стаття не є рекламою життя за кордоном, вона лише аналізує те, що мотивує людей пакувати валізи та купувати квитки в інший кінець світу. Одні хочуть повернутися додому, інші — ні. Одні готові змінювати цю країну, інші не вірять у можливість змін.

На жаль, Чернігівську область покидають одні з найкращих представників молоді, тож місцева влада має замислитися над тим, як вмотивувати молодь любити країну не на відстані, а тут, на Чернігівщині, на посадах, що можуть змінити країну, на роботі, що може прогодувати родину… Інакше цвіт нації реалізує себе за кордоном, а Україна не відродиться ніколи.

Юлія КОВТУН

cntime.cn.ua