Не хочу порівнювати Україну з Німеччиною. Від цього лише гірко стає на душі. Сьогодні розповім про те, як у цій європейській державі люди вирішують проблему з безпритульними тваринами. Мені вдалося поспілкуватися з жителькою Ройтлінгена Ойгеніє Хаудек, асистенткою приватного стоматолога (до речі, зубний лікар родом із України), яка придбала для своїх синів Жана-Люки і Дена невеличкого породистого песика і докорінно вивчила «собачі» питання у своїй країні: від законів і податків до стерилізації та реєстрації тварин... Не оминула й тему притулків для собак.

— Щоб розв’язати проблему бездомних тварин, Німеччині знадобилося не два і не три роки, — каже Ойгеніє. -Це питання вирішувалося впродовж десятиліття. Треба було домогтися виконання кількох обов’язкових умов: ухвалення нормативних актів, що обмежують розмноження тварин, виховання населення, а також, щоб діяли програми стерилізації і працювали притулки. Наш уряд до конкретних заходів підштовхнула активна робота громадських організацій, які опікуються тваринами і захищають їх. У кожному регіоні Німеччини діють подібні товариства, першочергові завдання яких — вирішення проблем безпритульних собак та котів.

Наша країна перша у світі ввела до Конституції статтю про захист тварин. Це відбулося у 2002 році. Також у Німеччині діє закон про захист тварин, розпорядження з утримання собак і законодавчо затверджена система притулків.

За словами жінки, у них встановлені штрафні санкції для тих, хто порушує правила. Приміром, якщо власник вигнав тварину на вулицю (така поведінка прирівнюється до знущання) або самовільно її знищив, то йому загрожує штраф — 25 тисяч евро. Якщо з якихось причин людина не може тримати собаку чи кота вдома, то за законом господар має відвезти тварину до притулку.

— Німецька влада прагне зменшити чисельність тварин, введено обмеження на розведення чотирилапих навіть серед тих, хто професійно це робить, — продовжує німкеня. — А безконтрольно розводити собак чи котів узагалі суворо заборонено. У нас запровадили податок на утримання песиків. Річна сума коливається від 100 до 150 евро на першу собаку та від 200 до 300 евро на наступних. Розмір і порода також має значення. Виняток — «бійцівські» породи, податок на їхнє утримання становить від 500 евро на рік. Не кожен зможе викласти таку суму, отож у притулках найбільше саме таких собак. До того ж власники «бійцівських» псів мають отримати ще й спеціальний дозвіл та довідку, що тварина не агресивна і не загрожує людям. Для цього проводять періодичне тестування.

Ойгеніє Хаудек розповіла, що в багатьох містах малозабезпечених людей та тих, хто має соціальні пільги, звільняють від сплати податку або надають істотну знижку. Податок не стягується зі службових собак та псів-поводирів. А в населених пунктах, де проживає велика кількість людей, сума податку вища.

— Коли я реєструвала свого мальтезера Луї, йому присвоїли спеціальний реєстраційний номер, — розповідає далі жінка. -Його можна вигравірувати на нашийнику або зробити татуювання на вусі. Ми ж погодилися ввести песику в шию за допомогою уколу мікрочіп, де міститься інформація про щеплення та власника. Прилад, що зчитує потрібні дані, є в кожній ветеринарній клініці та притулках. Вартість чіпа — 30 євро.

Якщо собачка загубився, то для швидшого пошуку є безкоштовна база, куди господар за власним бажанням вводить інформацію про свого улюбленця. Це зазвичай фотографії та короткий опис, що в майбутньому може неабияк знадобитися.

Цікаво, що в Німеччині заборонено вигулювати собак без повідка в парках, зонах відпочинку і заповідниках. Із тваринами не можна перебувати на дитячих майданчиках, у продуктових крамницях і медичних установах. Заходити до приватних магазинів, кафе чи ресторанів чотирилапим можуть дозволити тільки власники цих закладів.

— Кількість тварину Німеччині контролюють завдяки стерилізації, — не замовкає Ойгеніє. — Це основний метод. Притулки, а їх у нас майже півтисячі (лише у Ройтлінгені три) — не лише місце стерилізації собак і кішок, а й так звані місця захисту тварин. Тут відбуваються тематичні зустрічі любителів тварин, працюють школи для собак. До речі, Луї вже був на трьох заняттях. На уроках його вчать виконувати різні команди, а власникам розповідають і показують, як правильно дресирувати улюбленця. Працюють у притулках ветеринари, які іноді проводять сеанси психотерапії з бездомними чотирилапими. Зазвичай ці заклади функціонують під патронажем товариств захисту тварин, держава на їх утримання грошей майже не виділяє.

Знайдених тварин пропонують усім охочим, також передають у товариства сліпих, будинки престарілих, до клінік, де лікують душевнохворих. Притулки для тварин виконують ще одну важливу роль — вони слугують готелями для домашніх улюбленців на час відпустки власників. Проте влітку для всіх охочих місць не вистачає, тому з’явилася альтернатива -зоомагазини, приватні пансіонати та фірми для тварин. Спеціалісти доглядають за чотирилапими, виїжджаючи до будинку чи квартири. До речі, персонал проходить перевірку в поліції.

Неабиякою популярністю користуються притулки серед шкільної і студентської молоді. Тут вони залюбки проходять практику. А любителі тварин у свій вільний час можуть погуляти з собаками, погодувати їх.

— Придбати песика з притулку можна за 170 евро, а котика — за 75. Для порівняння: я свого тримісячного Луї придбала у однієї жінки за 800 евро, — каже Ойгеніє Хаудек.

Німкеня розповіла, що під час купівлі тварини у притулку майбутній власник підписує договір, який зобов’язує його гуманно поводитися і дотримуватися всіх правил. Дуже часто працівники відвідують покупця, аби переконатися, що новий власник виконує всі умови. Близько 60 відсотків бездомних тварин знаходять нових господарів.

— У Німеччині, як і в інших розвинених країнах, і дорослим, і дітям розповідають, що разом із рішенням завести кота чи собаку на людські плечі лягають певні обов’язки та відповідальність, — зауважує Ойгеніє. -Держава, громадські організації та притулки пропонують купувати без-породних тварин. Так можна зменшити кількість чотирилапих, яких розводять із комерційною метою. А ще у нас пропагують думку, що породисті собаки мають слабкий імунітет, а ось звичайні песики і котики, які відчули весь тягар бездомного життя, вміють бути вдячними.

Скажу, що зменшення кількості бездомних тварин відбувається поступово. І вважаю, що реалізація урядових програм багато в чому залежить від рівня самосвідомості громадян, їхньої поваги до прав тварин.

Моя сім’я все ж вирішила придбати породистого песика. І хоча ми заплатили за нього чималу суму і витрачаємо по тридцять евро за кожну консультацію у ветеринарній клініці, бажання синів понад усе. Діти дуже люблять Луї, піклуються про нього, вигулюють. Чоловік Андреас навіть кілька ночей не спав, кожні дві години водив собаку до туалету. Старання не були марними. Тепер Луї знає, як поводяться справжні культурні песики.

До слова, перебуваючи в Німеччині, я не побачила на вулиці жодної бродячої собаки чи кота.

* * *

Притулок для тварин у Чернігові збудують навесні

Будівництво пункту утримання безпритульних собак у Чернігові планували ще у 2012 році. Тоді 'його мали звести за державний кошт. Та через те, що гроші виділили наприкінці року, їх не встигли використати. Отож про притулок довелося забути... І ось у 2016-му про нього не лише згадали, а й розпочали будівництво у промисловій зоні Чернігова, на вулиці Володимира Дрозда. Закінчити роботи планують навесні.

Собак не утримуватимуть тут постійно. Пункт призначений для короткочасного перебування чотирилапих: їх щепитимуть, стерилізуватимуть, щоб не допускати подальшого розмноження, маркуватимуть і відпускатимуть туди, де зловили. На території притулку мають розмістити офісне приміщення, п’ять великих вольєрів для 183 тварин, окремий вольєр для хворих собак та облаштувати спеціальні місця для прогулянок. Вартість тимчасового дому для тварин — 4,2 мільйона гривень.

Чи опікуватиметься притулком для собак комунальне підприємство «Зеленбуд», поки не відомо. За словами керівника Чернігівської громадської організації допомоги безпритульним тваринам «Зоошанс» Марини Постол, самотужки громадськості не під силу утримувати чотирилапих безхатьків. Зооволонтери сподіваються на активну участь держави у цій потрібній справі. А цифри свідчать: у 2013 році у Чернігові тварини покусали 674 людини, у 2014-му — 700, у 2015-му — 626.

* * *

Хто ж нас врятує?

Зграї собак своїм виглядом, поведінкою і гавкотом неабияк лякають жителів і гостей обласного центру. «Деснянка» поцікавилася у людей: що і хто має змінити ситуацію з безпритульними тваринами, яких нині можна зустріти навіть у самому центрі Чернігова?


Олексій Брик, письменник:

— Обов’язково потрібен притулок. Також люди мають змінити ставлення до собак.

Якщо бачать, що тваринка голодна, — погодувати. Приміром, я дуже люблю песиків і, коли зустрічаю їх на вулиці, стараюся дати їм щось смачненьке...

Схиляюся до думки, що потрібно проводити стерилізацію, і нізащо не вбивати тварин, бо це страшний гріх. А щодо зграй на вулицях міста, то я їх не боюсь. Ці собаки людям не загрожують, вони ж не агресивні.


Іван Калита, фотограф:

— За радянських часів, у 70-80 роках, успішно працювала на наших вулицях служба з відлову безпритульних тварин. За вказівкою керівників підприємств чи пересічних чернігівців спеціалісти служби приїздили на місце виклику і забирали собак із собою. Не знаю, куди далі їх дівали, але з часом безпритульних псів стало набагато менше. Та й нині їх не дуже багато бігає... Мене більше непокоять власники, котрі виганяють на вулицю своїх породистих песиків, бо ті їм набридли, або ще з якихось причин. Перш за все, людей потрібно виховувати! І притулок треба збудувати!


Віктор Береговий, журналіст:

— Я вважаю, що пункт тимчасового утримання змінить ситуацію з безпритульними тваринами.

Чернігову це потрібно. Але не треба забувати, що влада має насамперед подбати про людей. Згадаймо нещодавню трагедію в Чернігові на вулиці Попудренка, 16. Сім'ї з дітьми залишилися без даху над головою. Невирішених питань у нас чимало. А вже потім потрібно думати про тварин.


Молода мама Марія Меньок:

— Питання з безпритульними собаками мене дуже бентежить. Учора, наприклад, у нас нічийний пес поцупив качку. Боюся за своїх дітей, що повертаються самі зі школи. Чи врятує людей притулок для собак? Навряд...

Лариса Галета, «Деснянка» №2 (635) від 12 січня 2017